Словацька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Словацька мова
slovenčina, slovenský jazyk
Поширення словацької мови:    Мова більшості    Мова меншості
Поширення словацької мови:
   Мова більшості
   Мова меншості
Поширена в Словаччина, Чехія, Воєводина (Сербія), Закарпаття (Україна)
Регіон Центральна Європа
Носії 5 млн (2001)
Писемність латинське письмо
Класифікація

Індоєвропейські мови

Слов'янські мови
Західнослов'янські мови
Чесько-словацькі мови
Словацька мова
Офіційний статус
Державна Словаччина Словаччина
Офіційна Європейський Союз Європейський Союз
Регулює Міністерство культури Словаччини
Коди мови
ISO 639-1 sk
ISO 639-2 slo (B)
skl (T)
ISO 639-3 slk

Словацька мова (словац. slovenský jazyk, slovenčina) — слов'янська мова, належить до групи західнослов'янських мов. Поширена у Словаччині, а також у Чехії (350 000 / 183 749), Угорщині (110 000 / 17 693), Румунії (18 000 / 17 199), Україні (17 000 / 6 397), Польщі (47 000 / 2 000), Сербії (60 000 / 59 021 — переважно у Воєводині), Канаді (10 000 / 50 860) та США (1 200 000/821 325). Всього кількість осіб словацького походження за кордоном 2001 оцінюється словацькими вченими у 2 016 000. Офіційна мова Словаччини.
Загальне число мовців близько 5,2 млн осіб (2013), з них в Словаччині — 4,34 млн осіб (2012).

Класифікація[ред. | ред. код]

Разом з чеською об'єднується в чехо-словацьку підгрупу західнослов'янських мов.

Абетка[ред. | ред. код]

Докладніше: Словацька абетка

У словацькій абетці використовуються латинські букви (великі та малі), деякі з діакритичними знаками.

А а, Á á, Ä ä, В b, C c, Č č, D d, Ď ď, E e, É é, F f, G g, H h, Ch ch, I i, Í í, J j, K k, L l, Ľ ľ, Ĺ ĺ, M m, N n, Ň ň, O o, Ó ó, Ô ô, P p, Q q, R r, ŕ, S s, Š š, T t, Ť t’, U u, Ú ú, V v, W w, X x, Y y, Ý ý, Z z, Ž ž.

  Латинська  
буква
Назва букви Звук   Латинська  
буква
Назва букви Звук
A a а коротке M m ем
Á á а довге N n ен
Ä ä е [æ] Ň ň нь
B b бе O o о коротке
C c це Ó ó о довге
Č č че Ô ô уо
D d де тверде P p пе
Ď ď дь м'яке Q q кве
Dz dz дз R r ер коротке
Dž dž дж Ŕ ŕ ер довге
E e е коротке S s ес
É é е довге Š š еш
F f еф T t те тверде
G g ґе Ť ť ть м'яке
H h га U u у коротке
Ch ch ха Ú ú у довге
I i   і м'яке коротке   V v ве
Í í і м'яке довге W w ве подвійне
J j й X x ікс
K k ка Y y   и тверде коротке  
L l ел тверде Ý ý и тверде довге
Ĺ ĺ ел довге Z z зет
Ľ ľ ль м'яке Ž ž жет

Особливості[ред. | ред. код]

Словацьку мову вирізняють з близьких до неї мов такі риси:

  • наявність закону ритмічного скорочення голосних — у двох або більше складах, що йдуть одне за одним, не можуть стояти довгі голосні (є досить багато винятків, зокрема можуть стояти дифтонги);
  • вживання поруч із короткими голосними довгих голосних та дифтонгів ie, ô [uo], iu, ia, що утворюють довгий склад (žena — žien «жінка — жінок», koza — kôz [kuoz] «коза — кіз», päť — piaty «п'ять — п'ятий»);
  • специфічний словацький звук ä (mäso «м'ясо», pamäť «пам'ять»), що реалізується як ненапружений неогублений голосний переднього ряду низького підняття [æ], але більшість словаків вимовляє його як звичайне e;
  • довгота та короткість складотворчих сонантів r та l: zrno — zŕn «зерно — зерен», slza — sĺz «сльоза — сліз»;
  • наявність тільки твердого r, навіть перед голосними переднього піднесення: veriť «вірити», repa «буряк»;
  • наявність двох типів l: м'якого ľ та середнього l (letieť «лити», ľudia «люди», але láska «кохання», plot «пліт, паркан»);
  • перевага серед приголосних твердих непарних, що не мають м'якого відповідника;
  • закінчення -m у всіх дієслів теперішнього часу (nesiem, pijem, volám, prosím «несу, п'ю, кличу, прошу») — спільна ізоглоса з сербською мовою;
  • закінчення -ovia (одне з можливих, поряд з -i та -ia) називного відмінку множини істот чоловічого роду (synovia, otcovia, druhovia «сини, батьки, друзі»);
  • відсутність рефлексів другої палаталізації на стиках морфем (у давальному і місцевому відмінках), що пояснюється впливом граматичної аналогії (ruka — ruke, noha — nohe, mačocha — mačoche, при чеськ. ruka — ruce, noha — noze, macecha — maceše)[1]; зі слов'янських мов ця особливість спостерігається тільки в словацькій і російській.

Діалектологія[ред. | ред. код]

В сучасній словацькій мові виділяють три групи діалектів:

Історія[ред. | ред. код]

Пам'ятки власне словацької писемності сягають XV—XVI століть, але словацькі риси трапляються й раніше у пам'ятках, написаних чеською, латинською та німецькою мовою. До XVIII століття на території Словаччини за літературну мову правила чеська. Засновником літературної словацької мови на основі середньо-словацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовит Штур. Писемність на базі латинської графіки.

Приклад[ред. | ред. код]

«Заповіт» Тараса Шевченка словацькою мовою (переклав Юліус Кокавець)

ZÁVET
Keď ja zomriem, zahrabte ma,
Bratia, na mohyle,
Prostred stepi šíro-šírej,
V Ukrajine milej
By úrodné lány polí,
Dneper prostred lúčin
Bolo vidieť, bolo počuť,
Ako reve — hučí.
Keď ponesie z Ukrajiny
Do belasých morí
Krv tyranskú, potom i ja
Rodné lány, hory,
Všetko nechám, potom uznám
Všemocného Boha,
 — pomodlím sa… No dovtedy —
Ja nepoznám Boha.
Pochovajte. A povstaňte,
Putá zlomte smelo
A polejte slobodienku
Krvou nepriateľov!
A na mňa vo veľkom rode,
V rode voľnom, novom,
Pamätajte, spomeňte si
Dobrým, tichým slovom.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Селищев А. М. Славянское языкознание. Западнославянские языки. — Государственное учебно-педагогическое издательство Наркомпроса РСФСР. — М., 1941. — С. 137. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіпедія
Вікіпедія

Вікіпедія має розділ
словацькою мовою
Hlavná stránka

Література[ред. | ред. код]

Тлумачні словники словацької мови[ред. | ред. код]

  1. Kačala Ján, Doruľa Ján, Pisárčiková Mária: Krátky slovník slovenského jazyka, 4., doplnené a upravené vyd. Bratislava, Veda, 2003. 988 s. он-лайн версія:
  2. Red. K. Buzássyová, A. Jarošová: Slovník súčasného slovenského jazyka (A — G), Bratislava, Veda, 2006.
  3. Peciar Štefan: Slovník slovenského jazyka (1.- 6. zväzok), Vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, Bratislava, 1959—1968

Словацько-іншомовні словники[ред. | ред. код]

  1. Bunganič Peter: Slovensko-ukrajinský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1985
  2. Popeľ Ivan: Ukrajinsko-slovenský slovník, Slovenské pedagogické nakladateľstvo, Bratislava, 1960
  3. Kolektív autorov Lingea: Ukrajinčina. Konverzácia so slovníkom a gramatikou, Lingea, 2010